Четвер, 04.06.2020, 13:51
Вітаю Вас Гість | RSS


Володимир-Волинська
ЗОШ №1

Меню сайту
Ласкаво запрошуємо

Каталог файлів

Головна » Файли » Літературне кафе » Наші перемоги

Конкурс учнівської творчості 2013, 2014
15.01.2015, 17:02

Обласний етап Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості , присвяченого Шевченківським дням 2013р.

Учасниця студії "Літературне кафе" Пасальська Ольга отримала ІІІ місце за цикл віршів "Уклін Шевченку"

Волинський край

Волинський край – як казка дивна

Серед  дрімучих цар-борів,

Серед озер срібно-чарівних,

Серед  пшеничних дар-полів.

 

Дивлюсь у Луги воду чисту,

Де Володимира вали.

Чую князів величну пісню,

Що Русь у майбуття вели.

 

Волинський край – краса новітня.

Пливе  вітрильник поколінь.

І європейським кроком вільним

Йдуть волиняни в даль століть.

 

На озері Світязь

На озері Світязь чайка пливе,

Сріблом виблискує хвиля.

На озері Світязь казка живе,

Сонцю і світлу радіє.

 

Ніжно торкаю хвилю ясну ,

Запах вдихаю сосновий.

Ніби в легенду іду чарівну,

В казку іду знову й знову.

 

Витязь відважний на острів спішить,

Відсіч дає супостатам,

Ніжно кохану цілує свою,

в хвилі іде умирати.

 

Сонячний промінь торкається дна,

Золотом стелить потоки.

Казка Полісся чекає ясна,

Чути правічності кроки.

Обласний етап Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого Шевченківським дням 2014р.

Учасниця молодшої групи студії "Літературне кафе" Сулімова Вікторія (5 А) посіла І місце. Її робота "Казки про Шевченка" брала участь у Всеукраїнському етапі конкурсу.

Казка

про Чарівного пензлика

За високими горами, за широкими степами, де несе до моря хвилі

Дніпро - Славута, де біля білих хатин красується червона калина, де золоті хліба сходяться з блакитним небом, у селі Моринцях жив хлопчик Тарасик.

Такий жвавий і непосидючий. Біле волоссячко колосками спадало на широкий лоб. Тільки очі якісь сумні. Великі, розумні, але такі сумні.

Не мав Тарасик ні матері, ні батька. Важко жилося сироті, то пас чужі ягнята, то наймитував.

Поглянув я на ягнята­ -

не мої ягнята.

Обернувся я на хати -

Нема в мене хати.

Не дав мені бог нічого…

І хлинули сльози.

Була у хлопчика мрія ‒ навчитися малювати. Як йому хотілося, щоб на полотні засяяло золоте сонечко, ніжними промінцями лоскотало зелену травицю, голубі дзвіночки, біляві ромашки. Тільки заплющились очі ‒

і бачить:

Зацвіла в долині

Червона калина,

ніби засміялась

дівчина-дитина.

Любо-любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

От пішов він у світ широкий, може, зустріне учителя, навчить той малювати. Довго чи недовго йшов, а на зустріч йому чоловік, дяк-художник.

‒ Пане-добродію, ‒ просить Тарасик, ‒ навчіть малювати.

‒ А покажи-но, хлопче, свої руки.

Простягнув хлопчик праву руку. Довго розглядав дяк її , ще пильніше дивився на ліву.

‒ Ні, дитино, не буде із тебе художника. Ось і на руках це написано.

Пішов Тарасик далі. Похнюпив голову, нахмурив брови, але від мрії не відмовився. Іде, іде, дивиться: чоловік фарби розводить.

‒ Пане - добродію, ‒ просить хлопчик, ‒ навчіть мене малювати, довіку вам дякуватиму.

‒ Підійди-но ближче до мене, покажи свої очі.

Довго і пильно вдивлявся чоловік в очі хлопчика, а потім каже:

‒ Ні, не буде із тебе художника, ось очі про це кажуть. Хіба, може, гайдамака який виросте, ‒ засміявся.

Ще гірше засмутився Тарасик, але повертатися додому не захотів.

Іде хлопчик, іде. Вже й сонце стало додолу котитися.

Дивиться Тарасик ‒ високий курган виблискує веселковими кольорами. Почав хлопчик підійматися на самий вершечок. Тільки зійшов, як спустився із сонячного промінця до нього Козак-запорожець. Шаровари, довгі вуса, жупан поверх вишитої сорочки, а в руках ‒ пензлик виблискує золотом.

‒ А що, хлопче, це ти хочеш навчитися малювати!

‒ Так, добродію, дуже. Але казали мені, що і на руках моїх, і в очах написано, що не буде з мене художника.

‒ Бачу, хлопче, що маєш добру душу, неабияку наполегливість, а в серці горить вогник любові до рідної землі. Ось бери цей Чарівний пензлик. Тільки

в хороших руках і в благородному серці він пробудить талант художника.

‒ Дякую вам, козаче, я обов'язково стану художником, не підведу, виправдаю вашу  довіру!

‒ Та пам’ятай, Тарасе, якщо хоч на хвилину пропаде із твого серця воля, любов до рідної землі, то зникне Чарівний пензлик.

Узяв Тарас дарунок у руки ‒ і серце запалало. Змахнув ним один раз ‒ і на полотні чудові картинки. Ось:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть.

Співають ідучи дівчата…

Змахнув другий:

Сонце заходить,

Гори чорніють,

Пташечка тихне,

Поле німіє…

Третій раз махнув Чарівним пензликом ‒ і всі побачили, як

…лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було

Чути, як реве ревучий.

Добре запам’ятав Тарас слова Козака. До кінця своїх днів проніс у серці волю, любов до рідної землі, а Чарівний пензлик став йому добрим

помічником у житті.

     

 

 

Категорія: Наші перемоги | Додав: ЗОШ
Переглядів: 356 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід
Новий сайт школи
Пошук на сайті
Каталог файлів
Друзі сайту


Корисні посилання
Статистика сайту

Зараз на сайті:


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Соціальні мережі

Copyright MyCorp © 2020
Конструктор сайтів - uCoz